Дописи Mosesа

Ми справжні тигри — ми круто граємо в комп'ютерні ігри

2009-04-17T15:51:00.003+03:00

Натискаю кнопку, пересмикую замок,
У страшний коридор роблю свій перший крок.
Моє вухо чуйне, моє око гостре –
Мене там чекають безжалісні монстри.
"Комп'ютерні тигри", Тартак

Мої стосунки з комп'ютерними іграми завжди були складними через те, що я ніколи не міг їм рішуче відмовити. І хоча геймером назвати мене точно не можна, та коли вже підсяду на якусь іграшку, то вечори пропали. Завжди знайдеться достатньо причин, щоб надати перевагу грі, замість того, щоб зайнятися іншими більш корисними справами. Після того, як на моєму комп'ютері прописався на постійній основі Linux, а це майже 2 роки, описаний синдром перебував у латентному стані. Сам я завжди стверджував, що Linux не для геймерів. Але, близько тижня тому, багато що для мене змінилося.
Втім, що усе ж таки сталося. dimaka на форумі українського співтовариства користувачів Linux створив тему "Teeworlds, давайте устроим мясо :)", де запропонував охочім разом побігати в сітьовій грі Teeworlds. І хоч у призначений час приєднатись у мене не вийшло, бажання підтримати ініціативу було сильним і гру я встановив. Так усе і почалося.
Далі спробую розібратись із головним питанням: що ж такого привабливого у, здавалося б, простенькій грі з мультяшною графікою, яка належить до жанру двохвимірного шутеру?
Мені доводилося грати в ігри з дуже навороченою графікою і при цьому не отримувати належної порції позитивних емоцій. Тож, графіка - далеко не все. Основне в грі - ігрова цінність, поняття доволі відносне і невизначене, але реальне. Не надто напружуючись, українці вслід за росіянами, які теж на захотіли напружуватись, називають це словом "геймплей". Так от, геймплей у грі Teeworlds дуже цікавий і вдалий. Самі розробники сформулювали своє бачення того, якою повинна бути гра у так званому Плані створення гри Teeworlds. Ось його пункти:

Teeworlds має бути веселим (fun)!

Teeworlds не повинен містити нічого зайвого, крім необхідного мінімуму, за виключенням усього, що стосується пункту 1.

У Teeworlds все має бути визначеним і передбачуваним. Ніякого фактору випадковості, ніяких виключень.

Teeworlds має прагнути до порядку, а не до хаосу.

Teeworlds має бути надзвичайно інформативним щодо того, що відбувається у даний момент в грі.

І хоча до релізу ще далеко (на даний момент гра перебуває на стадії розробки, пройшовши приблизно половину шляху до першого ролізу), але можу констатувати, що по усіх пунктах розробники добились свого.
Гра полягає у тому, що керуючи своїм ігровим персонажем tee (ті), Ви маєте перемогти своїх ворогів. Зовнішній вигляд Вашого tee може бути змінений вибором одного зі скінів. У вашому арсеналі 5 видів зброї (зі спеціальною зброєю — катаною — шість) і гак, за допомогою якого можна долати перешкоди, зачіпити й притягнути ворога чи просто пересуватись, "літаючи" над поверхнею. Здоров'я tee відображається десятьма серцями. Потрапляння снаряду від кожного виду зброї забирає певну кількість здоров'я. Коли зникне останнє серце, tee вмирає (щоб потім знову з'явитись, ясне діло). Також є 10 одиниць броні. При наявності броні, влучення снарядом (ударом молота) забирає спочатку певну кількість її одиниць, а вже потім — здоров'я. Запас патронів, здоров'я і одиниць броні можна поповнювати знахідками в ігровій кімнаті.
Є де-кілька варіантів гри. Від варіанту залежать правила (мета гри) і система нарахування очок. Офіційно, на даний момент, підтримуються три варіанти:

DM (Death Match) — потрібно знищити якнайбільше ворогів; кожен грає за себе.

TDM (Team Death Match) — протистояння двох команд (червоної і синьої), мета якого — знищити усіх tee протилежної команди.

CTF (Capture The Flag) — знову протистояння команд, але головна мета — принести прапор супротивника у свій штаб, захистивши при цьому власний прапор.

Існують ще клани - групи гравців, які збираються пограти разом. Клан має власну емблему, форум, іноді домашню сторінку... немає тільки офіційної підтримки їх у грі. Але вона планується у подальших версіях.

Описувати гру далі — сенсу немає. Потрібно просто спробувати. Завантажити її для Linux, Windows і Mac OS X можна з офсайту http://teeworlds.com. Енциклопедична інформація про гру на http://teewiki.info. Також є форум комьюніті — теж на офсайті.

Міфи про Linux

2009-03-02T11:41:00.002+02:00

Міфів про linux дуже багато. На те є де-кілька причин:
1. Linux розвивається дуже швидко і вчорашня сувора правда сьогодні перетворюється на міф.
2. Люди, чомусь, завжди прагнуть прикрасити свій вибір, і часто це відбувається за рахунок приниження альтернативи. У даному випадку народженню міфів сприяють як прихильники інших операційних систем, так і люди, що зупинили свій вибір на linux.
3. Значна різниця між принципами, на яких побудована операційна система linux і найбільш поширена на сьогодні — windows.
4. Значна різниця між принципами, по яким здійснюється фінансування і розповсюдження linux і windows.
Міф №1: Встановити linux дуже важко і для цього потрібні спеціальні знання
Зараз щоб встановити, наприклад, дістрибутив Ubuntu, достатньо завантажитись з установочного диску і, побачивши що система працює з апаратним забезпеченням Вашого комп'ютера нормально, запустити встановлювач, клацнувши по ярлику на робочому столі. Далі потрібно лише відповісти на де-кілька справді простих питань. Єдині труднощі можуть виникнути у зв'язку з розбивкою диску на розділи, але і тут розробники усе зробили настільки просто, наскільки взагалі можна спростити цей процес. До того ж завжди можна лишити усе по змовчанню. Але радив би перед першою установкою почитати рекомендації по розбивці диску. До того ж, якщо Ви забажаєте лишити windows, а linux встановити другою системою, то його встановлювач обережно і непомітно зробить усю роботу, і при завантаженні комп'ютера з'являтиметься діалог, у якому пропонуватиметься вибір системи. Спробуйте зробити навпаки і при встановленому linux поставити другою системою windows з можливістю завантажувати і першу. Отут Вам точно знадобляться спеціальні знання.
І найприємніше, вбивати час, потрібний для установки операційної системи, можна в інтернеті, відвідуючи свої улюблені веб-сторінки і форуми, а не читаючи рекламні гасла про те, якою надійною і сучасною є встановлювана система (це справедливо для дистрибутивів, встановлення яких відбувається з live-CD сесії, таких як Ubuntu).
Міф №2: В linux усе робиться з командного рядка
Для того, щоб спростувати цей міф, достатньо трохи пояснити про модульність linux і про віконні менеджери, які є альтернативою, а не невід'ємною частиною системи, як у windows.
Насправді операційною системою linux назвати можна вже її ядро. Саме ядро відповідає за підтримку апаратного забезпечення, воно є основою і базою для запуску і роботи усіх програм. Ядра може бути достатньо для повноцінної роботи linux. Але, щоб подружити ядро з пересічним користувачем, часто потрібні усякі віконця, діалоги, менюшки... Надбудова над ядром, яка має усі ці атрибути і називається віконним менеджером. Розвинутість на сьогоднішній день віконних менеджерів для linux і спростовує міф про те, що цій операційній системі усе робиться з командного рядка. До того ж тут користувач одержує широкий вибір того, як буде виглядати операційна система і як вона буде з ним взаємодіяти.
Міф №3: Для сучасних дістрибутивів ручне редагування конфігураційних файлів є у давно забутому минулому
З усією відповідальністю можу заявити, що на сьогодні це міф. Людині, яка боїться відкрити конфігураційний файл у текстовому редакторі, або у якої немає друзів, які б це могли б зробити за неї, подружитись з Лінуксом буде досить складно. Звичайно, це не значить що постійна робота з linux носить саме такий характер, але рано чи пізно, для вирішення проблеми прийдеться правити конфіг. Питання в іншому: насправді правка конфігів не є чимось страшним. Такі файли, зазвичай, пишуться саме для того, щоб правити їх було зручно і зрозуміло. До того ж у переважному числі випадків правка буде відбуватись по інструкції, прочитаної десь на сайті або форумі і мати вона буде вигляд: уведіть в командному рядку те-то, знайдіть в файлі, що відкриється, таке-то слово, вставте після нього такі-то рядки, збережіть файл.
До того ж дуже часто лінуксоїд вирішує проблему правкою конфіга тоді, коли користувач windows переставляє систему. Тож лінуксоїд-початківець обов'язково має навчитись правити конфіги, а головне — самостійно знаходити для цього інструкції в інтернеті, або, краще, в документації.
Міф №4: linux — безкоштовний, або linux — такий самий платний, як і windows
По суті, можна було б сказати, що linux — безкоштовний, бо його розробникам платити за його використання не треба. Але, прийнято вважати, що хтось усе одно платить. Або це спонсори, або ті ж розробники, які добровільно витратили власний час. Якщо у Вас є безлімітний доступ до інтернету, то Ви можете без усяких обмежень завантажити самі різноманітні дістрибутиви абсолютно безкоштовно. Але, за наявністю бажання, Лінукс можна і купити. Купуються такзвані коробочні версії (тобто з дисками іде коробка, у яку крім самих дисків кладеться якась документація і/або книжка, або не кладеться), або диски зі зрізами (зріз — це певна комплектація дистрибутиву додатковими програмами, драйверами і т.п.). Коробочні версії здебільшого купують організації, для яких важливою є ліцензійна чистота і технічна підтримка. Сам одного разу замовляв собі зріз, бо безлімітного каналу інтернет я тоді не мав.
Отака дивна для когось ситуація: можна платити, а можна і не платити. Якщо платити, то не за саме програмне забезпечення, а за підтримку, за коробку, за доставку поштою, тощо.
Міф №5: Користувачі linux зтикаються з такою ж небезпекою зараження комп'ютера вірусами, як і користувачі windows
Цей міф виник у якості спростування іміджу Лінуксу, як операційної системи, де немає вірусів. У чому складність написання вірусів під Лінукс і які усе ж існують варіанти — окрема цікава тема. Скажу лише, що віруси в Лінукс залишаються теорією, а на практиці ніхто про них не чув. Є навіть такий анекдот у тему: "Вірусів під Лінукс усього 5, але 3 не працюють, а з двома треба пів-дня повозитись, щоб їх хоч якось запустити".
Міф №6: Лінукс — гарна система, але софта під неї майже немає
Тут потрібна більш конкретна розмова. Під будь-яку задачу у linux можна підібрати відповідний софт... або не можна. Але для невибагливого користувача вибір дуже широкий.
Для прикладу вибору софта візьмемо тему 3D моделювання. Макса під Лінукс немає, зате є Blender. Не задовільняє? Є Maya. Дорого? Так і Макс же не безплатний.
Міф №7: У linux великі проблеми з драйверами або ж у linux взагалі ніяких проблем з драйверами
Усе залежить від конкретного девайсу, але великих проблем точно давно вже немає. Коли я менше року тому купив камеру Nikon D40, то скинути фотки на вінчестер не міг. Але після виходу Intrepid Ibex минулої осіні, проблема була вирішена. Періодично то з одним, то з іншим девайсом проблеми виникають. Більшість можна вирішити ручною правкою конфігів. Можна також попередити виникнення проблем, перевіривши грунт стосовно майбутньої покупки завчасно в інтернеті.

Це неповний і суб'єктивний список міфів про Лінукс, викладений у довільній формі. У автора не було мети зробити повний і неупереджений перелік. Але буду радий, якщо для когось цей допис стане заохоченням нарешті спробувати linux, а для когось — застереженням не сподіватись побачити те, чого там не має.

Сліди відвідувача блоґу

2009-02-24T12:59:00.001+02:00

Що хоче знати блоґер про відвідувачів своєї сторінки? Безумовно якнайбільше. Інформація про відвідувача — це зворотній зв'язок, це можливість підкорегувати свій стиль, щоб писати більш актуальні дописи. Не дарма існують, а блогери ними активно користуються, різноманітні опитування, лічильники, рейтинги, тощо. Але перелічені механізми тьмяніють на тлі сервісу, якому, власне, і присвячено даний допис. Далі мова піде про Google Analytics.

Почати користуватись зазначеним сервісом доволі просто. Маючи акаунт на google, потрібно перейти посиланням https://www.google.com/analytics і залогінитись. Далі слід створити профіль вебсайту, про який сервіс має збирати інформацію. Зробити це можна перейшовши по посиланню, іменованому Add Website Profile, заповнити форми, які Вам запропонують і, головне, вставити код скрипта на усі сторінки сайту, про які бажаєте збирати інформацію. У випадку з блоґом на blogpost.com, або будь-яким блогом на рушиї wordperss (і не тільки на ньому), цей код потрібно вставляти у текст шаблону. У блоґері для цього достатньо у настройках блоґу перейти до розділу "Макет", а там — на вкладку "Редагувати HTML". У початковому коді шаблона знайти теґ </body>, скопіювати скрипт перед цим теґом і зберегти шаблон. Якщо Ви усе зробили правильно — відповідне повідомлення з'явиться на на сторінці Analytics. Далі слід почекати близько доби. Після цього дані про відвідування Вашого сайту почнуть надходити.

А тепер найцікавіше: які ж це будуть дані? заради чого стільки мороки? Попросивши сервіс показати звіт (View report), на першій же сторінці (вкладка Dashboard) Ви побачите графік відвідуваності, статистику з даними про кількість показів, кількість унікальних відвідувачів, час, протягом якого відвідувачи знаходились на сторінці, діаграму про характер відвідувачів (пошукові машини, прямий трафік, тощо), статистику відвідування окремих сторінок, а також географічну карту з відображенням росташування відвідувачів і кольоровою індикацією їх кількості на окремих територіях. І це лише початок.

На вкладці Visitors Ви зможете дізнатись у яких браузерах найчастіше переглядають Ваш сайт, який тип з'єднання використовують Ваші відвідувачі, співвідношення нових (випадкових) і постійних відвідувачів, які мови є основними для Ваших гостей. І багато-багато іншого.

Одні з найкорисніших, на мій погляд, даних — інформація про те, як люди потрапили на Ваш сайт. Про це можна дізнатися перейшовши на вкладку Traffic Sources. Тут можна побачити не лише адресу сторінки, на якій розташовано лінк, по якому відвідувач потрапив на Ваш сайт, але й, наприклад, ключові слова, по якім Ваш гість знайшов Вас через пошуковий сервіс.

На цьому я зупинюсь, хоча всього не перерахував. А головне — словами мені не вдасться описати красу і зручність даного ресурсу. Тож, не тягніть, пробуйте.

Є тут і парочка недоліків, куди ж без них. Набравши в ґуґлі назву сервісу я швидко дізнався про те, що існують прецеденти, коли сервери аналітіксу лягали і продовжували лежати днями. Користувач при цьому бачив цифру 0 по усіх пунктах статистики за цей період. Навіть існують скептики, які не вірять у те, що такий потужний сервіс може упоратись з мільйонним напливом користувачів. Але, знаючи амбіції компанії google, скажу: подивимось. Також до недоліків відніс би інертність статистики. Нові дані з'являються з де-яким запізненням. Але то є мізерні дрібниці у порівнянні з потужністю засобів, що їх надає сервіс.

Дар креативності

2009-02-15T15:52:00.004+02:00

Креативність — прикольне запозичене слово. Навіть можу згадати ту розмову, у якій для мене вперше відкрилося його значення. Восновному, я проти запозичень в українську мову. У більшості випадків можна обійтися без них. Але слово "креативність" мені чомусь полюбилося. Українське "винахідливість" передбачає, що рішення вже існувало, а людина його просто знайшла. А от "креативність", утворене від англійського "створювати", ставить людину, до якостей якої ця сама креативність належить, у ранг творця — того, хто створює речі, яких раніше просто не існувало.
Раніше я не задумувався, чи властива мені креативність, але коли б спитали — не задумуючись сказав би що так. Але ось яка вийшла історія. Сталося так, що моїм хобі стала веб-розробка. Повільно, але упевнено я здобував нові знання у цій сфері і ось настав час, коли мені захотілося створити власний комерційний веб-ресурс. Комерційний не стільки з точки зору комерційної вигоди від нього, а більше з точки зору професійності його виконання і наповнення. І ось, коли на локалхості вже крутиться настроєна кмс і настав час переходити до конкретних дій, мене зупиняє те, чого я ніяк не чекав: відсутність ідей. Вірніш ідеї звичайно є. Навіть пару десятків певною мірою безґлуздих ідей я зможу видумати (мабуть таку здатність генерувати поверхневі рішення, я колись називав креативністю). Але мені потрібна ідея, яка буде мати потенціал, реалізувавши який я зможу створити Річ.
Як казав розумний слоник із мультика "38 попугаєв": "А коли чогось не знаєш, треба у когось спитати". Тож моїм рішенням є звернутись за порадою до людей, які мають дар креативності.
Також звертаюся і до випадкового читача цього блоґу із проханням викладати у коменти Ваші думки на тему: який ще один веб-ресурс у нетрях неосяжного інтернету був би не зайвим.

Найцінніший ресурс

2009-01-22T17:57:00.000+02:00

Хтось скаже, що найціннішим на Землі ресурсом є час. Але поки ми не навчилися його продавати й купувати у буквальному розумінні, то і ціну часу скласти неможливо. Час коштує стільки, скільки коштує мить, бо більшим володіти ми не можемо. Хтось час вбиває, хтось ладен платити за нього гроші, але ніхто з людей не має права й можливості продати або передати час. Навіть скільки часу кому відміряно ніхто не знає. Тож час - це не ресурс. Час - це саме життя. Це кнопка з двома положеннями: вкл. і викл.
Хтось назве найціннішим ресурсом гроші, або їх еквівалент. Дійсно, гроші дають владу. Гроші - це сила, з якою інші мають рахуватись. Гроші - це засіб впливу на світ. Але гроші самі по-собі не є цінністю. Більше того, вони є небезпекою. Гроші не пробачають помилок. При невмілому користуванні вони витікають крізь пальці. Вони викликають заздрість. Вони сварять друзів. Вони здатні викликати хвороби і приваблювати грабіжників та вбивць.
Хтось зі мною не погодиться, але я назву найціннішим ресурсом життєву творчу енергію. У колі художників, поетів й інших митців цю річ називають музою або натхненням. Цей ресурс тісно зав'язаний з "одиницями сенсу" по Артемію Лебедєву. Це те, що робить будь-яке заняття осмисленим і продуктивним; те, що змушує час текти швидко; те, завдяки чому частина нас ще надовго лишиться у цьому світі у вигляді зміненої нами матерії. З цим ресурсом ніколи не лишишся голодним, а при розумному застосуванні - ще й бідним. Без цього ресурсу чудові, можливо, ідеї залишаться лише ідеями... навіть недоідеями. До того ж цей ресурс дійсно є ресурсом. Його можна набути, а можна втратити. І звичайно ж дуже хотілося б мати стабільні потужні джерела даного ресурсу. І ось тут проблема. Мені потрапляла лише уривчаста інформація про методики поповнення даного ресурсу. До того ж інформація ця неструктурована, не перевірена, сира. Тож напрошуються висновки: або люди, що знайшли джерела поповнення життєвої творчої енергії не схотіли ділитися своїм знанням з іншими, або маячня усе це і ніяких муз не існує, або шукав я не там. Але от що мені вдалося назбирати з різних джерел та життєвих ситуацій, де-що важко й довго синтезоване мозком. Ця енергія вивільнюється лише у взаєминах з іншими, як вона вивільнюється при з'єднанні кисню з воднем. Її характер і кількість залежить від характеру взаємин. Ще у дитинстві помітив, що у дні, коли руки ні до чого не лежать, варто матері зірватись на мене, як і життєва енергія з'являється. Та тут щось не зовсім гаразд. Вампіризмом віддає. Але ефективно на 100%. Нехай то буде не мати, а начальник, вчителька, кондуктор у тролейбусі.
Другий мирний енергетичний вид взаємин - взаємонадихаючий. Це просто розмова, коли двоє людей обговорюють одне. Маючи різний підхід, різні можливості розуміння об'єкту, вони їх складають в єдиний колективний розум і кожен з них може побачити, зрозуміти більше, ніж вони могли б це зробити окремо. Але розумінням процес не закінчується. Наче твели, збуджені взаємною близкістю, у кожного в середині відкривається джерело універсальної енергії. Де двоє чи троє збируться в ім'я Бога, серед них Бог.
І енергія ця підпорядковується фізичним законам. Її величина скінченна. Дві одиниці сенсу (або інше стале число) на місяць. Успіх або в роботі, або в іншому занятті. І неминуче затухання.

Картинки з 2008

2008-12-31T23:45:00.001+02:00

Три години до того, як сплине рік 2008. Через три години буде вже не так актуально робити підсумки року, що минає.
Тож, далі будуть образи, що спливають в моїй уяві, коли зосереджуюсь на цифрах 2008.

Музика
Як і минулого року, надихає, захоплює і по-справжньому торкає лише українське. Цього року аж три великих подарунки: Фліт (до цього року ми з ним просто розминались, тож альбоми "Світ такий", "Zаникай", сінґл "Лаю себе" - мої цьогорічні відкриття), Мотор'ролла зі своїми Кольоровими Снами і Бумбокс, що нарешті випустив свій Третій.

Куплене за гроші

Фільм року

"Темний лицар" і . (читати як "Темний Лицар і крапка)
Переглядав два рази. Перший раз - як кіно про Бетмена, другий - як де-що особливе.
Google року
Несподівано, цю номінацію отримує компанія Google, передусім за сервіси GoogleReader, GoogleBookmarks та GoogleTranslate.
Блоґ року
Знову ж таки, несподіванка. Перше місце у даній номінації посів нікому невідомий блоґ, під назвою "Дописи Mosesа". А якщо сер'йозно, здається цей блоґ я вже не видалю. Хоча...
У наступному році буду прагнути реалізувати хоча б один комерційний інтернет-проект. А тут буде куточок, де Moses зможе відпочити.
Інші блоґи року
Журнал україноцентричної людини - єдиний, здається, блоґ, у якості читача якого я зустрічаю вже не перший Новий Рік.
Ubuntu - блог - завжди цікаво і корисно про мій улюблений дистрибутив.
Блоґ Міхі - хлопець має гарний стиль.
Песня на луораветланском языке - щоденник, авторка якого з кожним місяцем почина писати цікавіше.
Ну от, Moses хоче спатки. Усіх з Новим Роком!

Взагалі-то, про яблука

2008-11-29T15:06:00.006+02:00

Осінь, штатив, пожовкле, а скоріше почорніле, яблуневе листя, краплі води, які лишив останній дощ, чи то ранкова роса, чи просто волога, якою насичене повітря. Похмуре небо скупе на світло. Трохи перетримуєм затвор у відкритому стані, щоб яблуко не було таким темним і сумним. Нам це майже вдається. Яблуко не темне. Але усе ж сумне. Тож і назвемо перше фото: "Сумне яблуко".

У кімнаті зараз темно і холодно. Треба встати, закрити штори і увімкнути світло. Але не хочеться ні на мить лишати нагрітого стільця і відходити далеко від чашки з гарячим чаєм. Найяскравіший об'єкт у полі мого зору зараз - екран монітору. Також я чітко бачу чашку, яка стоїть на столі і частково освітлюється екраном, майже так само чітко бачу книжки й коробку з дисками, які вже знаходяться у тіні. Чудово бачу сумний зимово-осінній пейзаж у вікні. А от фотокамери бачать трохи інакше. Якщо у кадр потрапляють яскраві, добре освітлені об'єкти і камера експонується по ним, то темні об'єкти, які теж знаходяться у кадрі, вийдуть майже чорними, практично без деталей. Якщо ж фотокамеру проекспонувати по темним об'єктам, тоді, цього разу, світлі об'єкти втратять деталі, стануть однородно-білими - засвітяться. Так на моєму сумному яблучці листок у верхньому правому куті, гілочка, нижня частина яблука є темними, не насиченими деталями, хоча це й не класичний випадок для застосування технології HDR. Так чи інакше, наше друге яблуко - "яблуко з високим динамічним діапазоном".

ЛОМО. Трижды ордена Ленина Ленинградское оптико-механическое объединение имени В.И. Ленина. Або love and motion (любов і рух) - розшифровка, придумана кмітливими австрійцями, прихильниками ломографії.
З технічної точки зору ефект ЛОМО (віньєтування й промахи авто-експонометра) - безсумнівно є недоліком фотокамери і фотографії. Але недолік став елементом мистецтва і подібного ефекту досягають обробкою фото у графічних редакторах. Тож, яблуко номер три - "ЛОМО-яблуко".

Пензель - важливе слово для користувачів Gimp

2008-11-26T23:46:00.002+02:00

Не знаю, як так сталося, але лише сьогодні мені пощастило усвідомити усю потужність інструменту "пензель" (brush). Власне, сталося це після того, як побачив усю ту множину й різномаїття тисяч варіантів пензлів, доступних для вільного завантаження.

Увесь той скарб знаходиться по цьому посиланню. Де-які набори пензлів потрібно купувати, але якщо зайвих коштів на те немає, то не проблема - платних пензлів навіть не більшість. Картинка вгорі повністю створена за допомогою самих лише пензлів, з тлом включно.
Завантажені пакунки з пензлями потрібно розпакувати у теку ~/.gimp 2.x/brushes.
Більшої функціональності додає використання пензлів з опцією "використовувати колір з градієнта", особливо коли завантажити перед тим й набори градієнтів, наприклад звідси.

Google-way

2008-11-23T21:13:00.003+02:00

Якось перекладав невеличкий ресурс на українську і тоді з'ясувалося, що моя скринька на ukr.net для сер'йозної переписки з іноземцями не підходить. Листи з де-яких адрес ішли у спам, при чому я про це ніяк не міг дізнатись. Тоді і завів скриньку на gmail.com.
Незрозумілу і не звичну на початку організацію листів у "бесіди" тепер полюбив. Додаткового комфорту додають мітки, до яких уже сильно звик.
Перевагу ґуґлу, як пошуковику, я почав віддавати давно.
Після заведення акаунту на ґмейл, якось автоматично почав використовувати його у якості jabber-акаунту для спілкування у конференції українського товариства лінуксоїдів, також для користування інтерактивними перекладачами (спілкування з друзями усе якось на асі лишилося... консерватори). Далі пошуки он-лайнового rss-рідера звели мене з іще одним ґуґловським сервісом Google Reader.
Фотографії викладаються у Picasaweb.
Останнє моє відкриття - Google Bookmarks, он-лайновий сервіс закладок. Дозволяє організовувати закладки теґами у категорії. Для мене цей сервіс є дуже важливим, тому що половина мого життя проходить на роботі, а половина - вдома, тож часто доводилось шкодувати про те, що потрібна закладка на роботі або, навпаки, вдома.
Мабуть, найбільша зручність у користуванні ґуґловськими сервісами - те, що доступ до усього забезпечується одним акаунтом. Тобто не треба пам'ятати багато логінів й паролей, не треба на кожному сервісі авторизовуватись.

Firebug - модуль Firefox для веб-розробників

2008-11-22T14:32:00.006+02:00

Для відладки web-додатків доводиться часто переглядати початковий код сторінки. У Firefox можна переглянути початковий код сторінки у новому вікні по комбінації клавіш ctrl+u. Проте, те що ми побачимо читати, прямо скажемо, не дуже зручно. Ось сегмент коду для прикладу, можете переконатись:
Нащастя існує плагін для Firefox, який значно покращує читабельність джерельного коду сторінки. Ім'я йому - Firebug. Встановити його можна з цієї сторінки. Після перезапуску браузера, у нижньому його куті з'явиться зображення жучка, клацнувши на яке відкриємо у нижній секції браузера вікно Firebug. У лівій його частині, власне, html-код сторінки. Як бачимо, є підсвітка і підтримуються згортки. У правій частині вікна Firebug бачимо css-код того блоку, який вибрано у лівій частині. До того ж, перебираючи різні секції коду у лівій частині вікна Firebug, можна побачити як підсвічуються відповідні блоки готової сторінки вгорі.

Про php простою англійською мовою

2008-11-16T21:51:00.005+02:00

Мабуть найважчим етапом навчання є момент, коли накопичені знання мають перерости у нове вміння. Поясню. Можна прочитати книгу по водінню авто, але коли вперше сідаєш за кермо, то розумієш, що вміти водити і знати про те, як це робиться, речі абсолютно різні. Повертаємо ключ стартеру... ага, вже мабуть треба відпускати. Добре, що ж тепер? А, трохи газу... чи ні, спочатку дзеркала... Ну добре, зчеплення і перша. Повільно пустити зчеплення. Боже, навіщо зчепленню стільки вільного ходу?.. О, їду! А, треба ж вперед дивитись. Може вже час перемикатись на другу? О, Боже, перехрестя!.. Гальма чи зчеплення?.. чи одразу? А шо з цих педалей гальма?..
У справі навчання програмуванню усе так само. Наче вивчив усі конструкції мови. Знаєш як діють цикли і умовні оператори, чудово розумієш що таке функції. Навіть розумієш як працюють класи з їх властивостями і методами і чим об'єкт відрізняється від класу. Але далі справи не йдуть. З чого почати? Як усе зліпити до купи, щоб вийшло щось, нехай й мале, але таке щоб працювало?
Якось вирішив я, що мені просто необхідно вивчити мову програмування для web - php. Якійсь час знадобився для того, щоб зрозуміти, що починати вивчати php не знаючи мови розмітки веб-сторінок html абсолютно безперспективно. Тоді пішов якійсь час на вивчення html і css. Знову теорія php, багато теорії... Що ж далі? Отак я вагався, коли згадав чарівне слово "туторіал". Власне, у чому чарівність. Туторіал - це не урок, це щось середнє між how-to і know how. Туторіал відрізняється від урока тим, що не розказує як що робити, а крок за кроком показує це на прикладі. І от, найкраще що пощастило мені знайти - це даний курс вивчення PHP For the Absolute Beginner на сайті devzone.zend.com. Усе ангійською мовою: тим, хто бажає поглибити її знання - два в одному, тим, хто вже знає - буде однаково, тим, хто доунт шпрехен - прийдеться спочатку вивчити мову (: Але помучатись з текстами, вражою мовою писаними, варто. Бо тут ти ще гадки не маєш, як воно усе робиться, тут ти раптом розумієш що усе розумієш, тут з'являється ідея, як доопрацювати приклад, розширивши його функціонал, а ось воно у тебе і вийшло! ...через кілька вечорів марних зусиль і нерозуміння, чого усе так тупо, звісно.
Захотілось навіть перекласти, бо цей курс вартий того, щоб бути перекладеним на багато мов, але насамперед на українську, звісно. Тож колись як буде вільний час, задля ~~збільшення відвідуваності свого блогу~~ суспільної користі, чому б ні?

Нарешті минула хвилина слабкості Cairo-dock

2008-11-13T21:27:00.004+02:00

Як я вже тут писав, після оновлення Ubuntu до Intrepid Ibex, від мого улюбленого Cairo-dock лишились самі ланчери. Не стало геть усіх аплетів, до яких я встиг звикнути і прикіпіти душею. Тож, так чи інакше, сьогодні дочекалися оновлення. Проте, без проблем у мене не обійшлося і тут. При оновленні вперто виникала отака помилка:

E: /var/cache/apt/archives/cairo-dock_1.6.3.1_all.deb: trying to overwrite `/usr/share/cairo-dock/icon-mouse.png', which is also in package cairo-dock-data

Згадавши про те, що після звістки про відсутність аплетів я ставив у синаптику різні пакети, що дав пошук по "cairo-dock" і співставивши з цим фактом даний месадж про помилку, я вирішив видалити той самий cairo-dock-data, який не може поділити файли з оновленням. Так просто видалятись цей пакет не захотів, тому прийшлося видалити й cairo-dock разом із ним. Зате повторне встановлення cairo-dock принесло успіх. Пакет встановився вже оновленим з оновленим пакетом плагінів.

Рогаті vs пірнаті, або переваги й недоліки Interpid Ibex у порівнянні з Hardy Heron

2008-11-09T11:48:00.008+02:00

Більше тижня минуло з моменту релізу Ubuntu Interpid Ibex, а також з моменту її оновлення на моєму комп'ютері. Тож, вже був час визначитись із тим, чи сподобалось оновлення, які з нових фіч виявились найкращими, а також які були помічені проблеми.

Почну з критики. Після оновлення системи злетіли усі аплети з панелі cairo-dock, лишились лише кнопки запуску програм. При чому аплети злетіли глобально - у вікні настройки дока немає жодного аплета. Прийнятного рішення проблеми нагуглити не вдалося. Чекаю поки ком'юніті пофіксить несправність і у репозиторіях cairo-dock з'явиться стовідсотково-робоча версія.
Кудись дівся мій улюблений ефект compiz-fusion - спалення вікна.
Додана функціональність gnome-panel - автоприховання, або режим доку, рухається дуже повільно, а після перевантаження сеансу панель з положення внизу екрану переходить чомусь у верхнє положення.
По критиці у мене усе. Власне завдає клопоту лише перший недолік, який стосується cairo-dock.
Що сподобалось. Нарешті фотографії з sd-карти моєї цифрової фотокамери почали копіюватись на жорсткий диск! Власне цього було б достатньо для того, щоб дистрибутив мені сподобався. На скільки я розумію, цим покращенням я завдячую оновленому ядру.
Дуже сподобалось оновлення nautilus. Вітаю появу вкладок, а також кнопок швидкого відмонтування зовнішніх пристроїв.
Дуже якісно перероблено інтерфейс нового vlc. Тепер вмикати/вимикати повноектанний режим можна подвійним кліком. У повноекранному режимі при русі мишею з'являється панель керування, як у більшості відео-плеєрів. При чому дуже вдало підібрано час, на який панель з'являється, завдяки чому вона мінімально відволікає увагу від фільму, що програється, на себе. Настройки тепер організовані у групи, розділені вкладками. Хто раніше намагався розібратись з усіма можливими настройками vlc, належно оцінить дане покращення.
Перероблений діалог вимкнення комп'ютеру особисто мені сподобався. Можливо тому, що я прибічник усіляких оновлень і переробок інтерфейсу (:
У сукупності можу сказати, що я не розчарований.
Тож, нехай живе Linux і його людиноцентричний дистрибутив Ubuntu!

Міняю чаплю на козерога

2008-11-01T12:04:00.006+02:00

Сталося. Учора, 31 жовтня, вийшов черговий реліз дистрибутиву Ubuntu (і похідних) під кодовою назвою Intrepid Ibex. Тож, оновлюємось.

Власне, почати оновлення дуже просто. Потрібно запустити команду:

update-manager -d

Це можна зробити, викликавши вікно запуску сполученням клавіш Alt+F2.
У вікні менеджера оновлень ми побачимо, що доступним є новий реліз дистрибутиву.

Натиснувши Upgrade, ми запускаємо процес оновлення. Тепер від нової системи нас відділяє дюжина нескладних питань і пара годин часу, необхідного для завантаження дистрибутиву, його встановлення і видалення непотрібних пакетів.

Тут не було Тьоми (Артемієві Лебедєву присвячується)

2008-10-23T11:04:00.008+03:00

Казати, що коли ми дивимось телепередачі про подорожі або дізнаємось про інші міста і країни, то ми бачимо усе те очима фотографів або телеоператорів буде не зовсім коректним. Фотографи і телеоператори бачать на багато більше, а нам показують з пів-відсотка відфільтрованих, за якимось принципом ретельно відібраних видів. Коли не маєш змоги мандрувати сам, то у фотозвітах проподорожі хочеться побачити насамперед те, з чим щодня зіштовхуються звичайні жителі далеких міст, а не тільки стандартну туристичну програму.

Тож мені надзвичайно цікаво переглядати фотозвіти дизайнера, блогера та мандрівника, Артемія Лебедєва. Про те, де був Тьома (він себе так назива), читати тут.

Хотілося б прочитати там допис і про Кіровоград. З іншого боку є підозра, що тоді б єдине, що довелося побачити, можливо було б щось на кшталт "В Кировограде снимать абсолютно нечего".

Тож я вирішив оприлюднити власну версію фотозвіту про Кіровоград, намагаючись дотримуватись стилю Лебєдєва.

Найголовніше, що є у будь-якому місті, як я зрозумів, — це, звичайно, світлофори та дорожні знаки. Пішохід на нашому знаку від когось відмахується ліктем. А світлофори є такі:

або такі (цікаво, у який колір потрібно пофарбувати будинок на задньому плані, щоб він виглядав ще гірше?):

Звичайний собі тротуар на мості через річку.

А от до проблеми люків тут підійшли незвичайно і крайнє творчо. Люки тут є такі:

такі:

і навіть такі:

Один з центральних районів прикрашає (а також наповнює специфічним запахом) масло-екстракційний завод.

У Кіровограді не багато припнутих на ланцюг смітників. Але ось цей власники мабуть вважають надто витонченим і привабливим для крадіїв.

Хлопчик-масон рекламує пестициди та добрива.

Фургончик з пончиками чекає на маршрутку під дахом зупинки.

Таксофонна пара. Пил ніхто не витирає.

Дві конструкції: природна і рукотворна.

Лебедєв неодноразово показував безграмотність реклами, замовниками якої є міські соціальні служби і місцевий уряд. Найчастіша помилка - відсутність коми після звернення. Я ось навіть зняв доказ того, що у Кіровограді з цим ніяких проблем.

Аж коли натрапив на цей витвір рекламного мистецтва. Двокрапка після звернення - це щось нове.

А так, в Кіровограді абсолютно немає що знімати.

Це робив ще Адам

2008-10-18T00:53:00.004+03:00

Перше важливе діло, що Бог довірив Адамові - дати імена усім тваринам. Важко, мабуть, було Адамові: до нього цього ніхто не робив. Ні тобі поширених (та й непоширених) імен, ані якогось прикладу...
Ось і мені довелося придумати імена двом пра-пра... нащадкам тих тваринок. Захотілося підійти до задачи креативно. Джерелом натхнення (а точніше суб'єктом плагіату) виявився мультик студій Уолт Дісней та Піксар. Фото без коментарів.

Загнулася ідея тематичного блоговедення

2008-10-16T21:09:00.005+03:00

Була така утопічна ідея, вести тематичного блога про Linux. Власне блога було створено. Два дописи було дописано. Далі не пішло. Усвідомив, що два-три дописи на пів-року - то дуже мало. Тому було вирішено не паритись і писати усе до купи. Вигода з усих боків. І дописів буде більше, і мені легше, бо увесь час втрачаю інтерес то до того, то до іншого.

Закохався у макет Blue Jeans. Коли завантажив їого, то побачив недоліки: не надто охайними є блоки цитат (перші літери налазять на пришиту стрічку), по краях текстового блоку джинс затертий до білого, через що читабельність тексту погіршується, підтримується лише один варіант формату мітки часу публікації і українською він виглядає як "вересня 13, 2008" (довелося змінювати мову інтерфейсу на англійську). Але у тому й чудо почуття закоханості - недоліки не дратують. Тим більше що решта - самі переваги. Найбільше, звичайно, захоплює задумка використовувати елементи джинсів (строчки, петлі, кнопки) у якості елементів розмітки.

Відокремлення звукового рядка з відеофайлу

2008-10-16T17:16:00.001+03:00

Довелося зіткнутись із задачею відокремити звуковий рядок з відеофайлу, для прослуховування на портативному плейєрі лекції, яка була у мене лише у відеоформаті . Виявилось що усе дуже просто. Існує цілий проект під назвою FFmpeg, що об'єднує програми, призначені для різномаїтних задач пов'язаних із конвертацією відео та аудіо.
Спочатку необхідно встановити пакет на комп'ютер. Для цього у терміналі моєї Ubuntu я увів такий рядок:

sudo apt-get install ffmpeg

Ну і, власне, конвертація. Увівши в терміналі наступний рядок, конвертуємо відеофайл ~/video/sample.avi у аудіофайл ~/music/sample_audio.mp3:

ffmpeg -i video/sample.avi -vn -sameq music/sample_audio.mp3

Параметр -vn потрібен для того, щоб заборонити конвертацію відео, а -sameq - для використання у вихідному файлі бітрейту вхідного.
От і усе. Для ознайомлення з іншими багатими можливостями пакету FFmpeg можна відвідати домашню сторінку проекту, де є розділ "документація", або просто man ffmpeg :)

Індикація розкладки гламурним прапорцем у Gnome

2008-10-16T17:02:00.006+03:00

Про спосіб настройки індикації клавіатури прапорцем у середовищі Gnome, я дізнався із дописа на Ubuntu - блог, постійним читачем якого я є.
По-змовчанню індикація розкладки у Gnome здійснюється скороченою назвою розкладки, написаною літерами. Значно наглядніше замість цих літер бачити зображення прапору країни. У віконному менеджері KDE, наприклад, так і зроблено по-змовчанню. Але й у Gnome настроїти подібне відображення не складе труднощів.

Для цього потрібно:

Розжитися зображеннями, власне, прапорців у форматі svg. Автор оригінальної статті bum радить взяти їх зі сторінок-статей, присвячених відповідним країнам у англійської вікіпедії. Та оскільки у заголовку ми зазначили, що прапорці мають бути гламурними, то підемо на сайт flagpedia.net. Малюнки прапорів там надаються у форматі png, проте для нашого способу достатньо буде замінити розширення на svg. При цьому сама назва малюнку має відповідати відповідному коду країни, що складається з двох літер. Ось прапорці де-кількох країн.

Завантажені файли необхідно помістити у директорію ~/.icons/flags (~/ означає домашню директорію користувача). Якщо даної директорії не існує, то її потрібно створити.
Запустити gconf-editor (наприклад увівши назву утиліти у командний рядок, що з'явиться по натисканню комбінації Alt+F2) і, відкривши гілку /desktop/gnome/peripherals/keyboard/indicator ставимо відмічаємо галкою пункт showFlags.
Перевантажити сеанс.

Ось як виглядає результат на моєму комп'ютері:

що є наші плани?..

2008-09-24T23:10:00.008+03:00

Завів блоґ про Linux. Відкриття задумав влаштувати коли буде 10 дописів... якщо буде 10 дописів. А сьогодні побачив, що мій новий блоґ забанили за спам. Через 20 днів блогу капут (перепрошую за німецьку). Звичайно, я послав скаргу, тож може пробачать, але писати сьогодні черговий третій допис відпало бажання. Ще хтів лягти рано, по-троху набираючись рішучості завтра побігати. Та невідомо чого завис за компом. Поставив neverboll й пройшов два десятки рівнів. Набридло. Щось шукав в інеті. Згадав що давно не заглядав на веблог Алекса по новини про Бумбокс. Узнав, що третій альбом таки на виході. У жовтні побачимо. Якщо так - хороший на новинки місяць жовтень. Нова Убунта, новий альбом Бумбоксу... іще може щось. У старих новинах Бумбоксу (чи то тоді не в новинах...) знайшов це відео:
Не так щоб поперло... ні, принаймні не сильно. Але класно що якісь студенти щось знімають, створюють якісь роботи накшталт цього. Шкода що не наші. Зате Бумбокс наш.
А ось фотка знизу - захоплююче крута річ.
А ще я зараз грохну половину своїх дописів. Отак.

Від Brief до Google Reader завдяки Firefox 3, або іронія RSS-долі

2008-07-31T12:59:00.009+03:00

Невдовзі після того як я узнав про таке явище як rss, мені трапився плагін Brief для Firefox. Він мені здався дуже зручним для читання стрічок новин і тому я ним користувався досить довго. Але з виходом Firefox 3 тривалий час цей плагін новою версією браузера не підтримувався. Інші плагіни тої ж тематики мені по різним причинам не підійшли (восновному оцінювалась суб'єктивна зручність). До того ж ніколи не знаєш де підпишешся на чергову стрічку новин: вдома, на роботі або ще десь. А з наявністю проблем у дисципліні (як у мене) справа синхронізації стрічок новин на різних фізичних робочих місцях стає справою вкрай незручною.

Якось почув що хтось користується он-лайновим rss-рідером і от тепер, коли Brief відмовлявся працювати з моїм оновленим вогнелисенятком я вирішив пошукати такий он-лайн ресурс. Одразу у гуглі нагуглив гугл-рідер. Цей звір одразу сподобався. По-перше дуже зручним інтерактивним інтерфейсом. Та й про переваги онлайновості одразу подумалося - тепер вдома не требо окремо рідер настроювати. Та й проблем з версіями браузеру не буде. Тому навіть тепер, коли Brief вже підтримується третьою версією браузеру Firefox, мабуть я до нього не повернуся. Єдине що я втрачаю, з того що спало на думку, - зручні сповіщення про наявність нових дописів у вигляді виринаючих вікон. Та переваги усе ж більш значні.

Протремо очі фотокамері (привіт з вілла Баджо)

2008-07-31T10:09:00.004+03:00

Коли середній вік моделей коливається від 0,5 до 4 років, а фотографові вистачає мужності знімати з малих відстаней (або просто бракує телеоб'єктиву), є великий ризик отримати жирного відбитка пальця на лінзу або бризки слюней туди ж. Жир просто так носовичком не витреш - лишаться розводи. А розчинник може зіпсувати покриття лінзи, нанесене виробником для її просвітлення. Більшість фотографів знає, що очищувати скло наждачкою вкрай не бажано, але не всі знають, що навіть м'якою ганчіркою можна те скло пошкодити. Справа у тім, що пилом на поверхні лінзи може виявитись досить твердий, хоч і дрібний, абразив, якій і дряпає її поверхню. Тож, стикнувшись з проблемою очистки лінзи об'єктиву фотокамери ми зтикаємось з необхідністю позбавитись пилу у безконтактний спосіб і розчинити забруднення органічного походження не розчинивши просвітлюючого покриття.
Скло кітового об'єктиву 18-55 камери Nikon d40 я чистив наступним чином. Для видалення пилу скористався гумовою грушею, яку в народі ще називають клізмою і використовують для... впринципі не важливо, бо сфера з фототехнікою ніяк не пов'язана (якщо чесно, я цього не робив, бо трохи тупанув, і тепер на поверхні лінзи мого об'єктиву скоріш за все є маленькі, не помітні оку подряпинки; думка про це вже другу ніч не дає мені нормально заснути, тож хоч Ви зробіть правильно!). Так, грушу требо використовувати у якості засобу для створення повітряного потоку, яким пил буде здуто. Для видалення жирних відбитків і розводів протер скло м'якою вологою ганчіркою обробленою засобом для миття посуду Fairy (здається із запахом яблука, але напевно не скажу). Цей спосіб я десь нагуглив (де точно - даних не зберіглося) і там було сказано що можна використовувати будь-який миючий засіб на кшталт Фейрі (але благаю, не беріть миючий порошок!). Очищувати об'єктив потрібно коловими рухами починаючи від центру. Процедуру закінчив витерши насухо об'єктив сухою ганчіркою. Особисто мене результат задовільнив - скло тепер блищить як нова копійка і ніяких тобі розводів.

Не кажучи нікому

2008-05-17T20:40:00.004+03:00

Натрапив на кліп у блозі шановного FireON’a. Текст з блоґу наводжу без змін. Ну і, власне, кліп.

24 серпня була презентована пісня, записана Сашком Положинським (Тартак) та Андрієм Підлужним (Нічлава) під назвою “Не кажучи нікому”. Пісня присвячена воїнам УПА, що боролись за Україну під час Другої Світової і покликана звернути увагу на їх подвиг. Характерною особливістю релізу є те, що запис доступний для вільного завантаження і, більше того, творці закликають його поширювати і розповідати іншим.

Не кажучи нікому

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою…

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі…
То що ж робити — сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу — з новими ворогами?

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться — «Хай поживе ще трошки»
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого…

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я — то хто? Зайве питання…
Для нас це не проста війна — це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу…
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія — на повстанців…

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани…
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих…

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо…
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
Тіла загинуть — житиме ідея…
А наші душі тут — в рідних просторах —
Волинських лісах, Карпатських горах…

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.